Приклад апеляції на обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 лютого 2018 року частково задоволено клопотання слідчого відносно підозрюваного М. та застосовано до останнього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною цілодобово залишати житло та покладенням ряду інших обов’язків.

Вказана ухвала слідчого судді є незаконною та підлягає безумовному скасуванню з наведених нижче причин.

Згідно з приписами частини 2 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України  підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку сторона обвинувачення не мала права навіть ініціювати застосування запобіжного заходу.

Національне законодавство України не дає чіткого визначення такому поняттю, як «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушеня». Відповідно до вимог частини 5 статті 9 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», 12244/86; 12245/86; 12383, 30 серпня 1990 року ЄСПЛ прийшов до наступного висновку:

«… наявність «обґрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин…»

Якщо коротко викласти суть повідомлення про підозру, то сторона обвинувачення підозрює М. в пособництві начальнику ЖЕО № 10 Л. в отриманні неправомірної вигоди за вирішення питання приватизації квартири.

Статтею 368 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Службове становище Л., надана йому влада не наділяють останнього будь-яким повноваженнями щодо приватизації квартири. Застосування в повідомленні про підозру стороною обвинувачення розмитого словосполучення «за вирішення питання» взагалі позбавляє його навіть найменшої конкретики. Це говорить про те, що підозра не є обґрунтованою.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частина 3 статті 132 Кримінального процесуального закону говорить про те, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Стороною обвинувачення не надано жодного доказу, який би доводив наявність та реальність хоча б одного з зазначених вище ризиків.

В справі «Тимошенко проти України», заява № 49872/11, від 30 квітня 2013 року ЄСПЛ зробив висновок:

«…для того, щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції, самого факту, що цей захід застосовується згідно з національним законодавством, що відповідає вищезазначеним стандартам, ще недостатньо – він також повинен бути необхідним за даних обставин (див. рішення у справах «Нештяк проти Словаччини» (<…>), заява № 65559/01, п. 74, від 27 лютого 2007 року, та «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пп. 27-28, від 14 жовтня 2010 року)».

Хоча М. і не взятий під варту, але позбавлення волі не обмежується класичним випадком тримання під вартою після арешту або засудження, проте може мати багато інших форм (Guzzardi v. Italy (Гуццарді проти Італії), § 95).

Поняття позбавлення волі за змістом статті 5 § 1 містить як об’єктивний елемент поміщення людини у певний обмежений простір на значний період часу, так і додатковий суб’єктивний елемент, який полягає в тому, що людина не давала законної згоди на таке поміщення (Storck v. Germany (Шторк проти Німеччини),  § 74; Stanev v. Bulgaria [ВП], (Станев проти Болгарії), § 117).

Тому застосування цілодобового домашнього арешту в даному випадку має розглядатись саме як позбавлення свободи.

Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,  

Залишити коментар

Подтвердите, что Вы не бот — выберите самый большой кружок: