Депутатське сафарі, про яке ми встигли забути

     Майже чотири роки минуло від тих сумновідомих подій біля Голованівська, коли ми взнали, що мандат депутата є ще й дозволом на вбивство. 

      Новина про те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ тихенько та не привертаючи уваги 1 березня 2013 року змінив вирок екс-нардепу Лозінському для багатьох стала шоком. Про цю подію сказано й написано багато, але думаю, що варто приділити більше уваги деяким моментам цієї справи для того, щоб події стали більш зрозумілими.
      Напевно, що найбільшою несподіванкою став не сам факт зменшення терміну ув’язнення колишньому депутату, а той спосіб, в якй це зроблено. Суд перекваліфікував дії Лозінського з вбивства з хуліганських мотивів на хуліганство, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження та умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Звісно, що зміна кваліфікації дій засудженого потягла за собою і призначення зовсім іншого покарання. При цьому від покарання за хуліганство пан Лозінський звільнений за закінченням строку давності, а за найтяжчою статтею – умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження – йому призначене покарання у вигляді десяти років позбавлення волі. Слід зазначити, що таке покарання є максимально можливим за цією статтею Кримінального кодексу.
      Здавалося б, ну навіщо було суду так мудрувати з тією кваліфікацією, якщо можна було й за вбивство просто пом’якшити покарання та призначити ті самі десять років, адже санкція статті дозволяє. Але ж не так все просто. Для того, щоб пом’якшити покарання потрібно знайти хоча б декілька пом’якшуючих вину засудженого обставин. А як знайти пом’якшуючі обставини в справі про безпричинне цинічне та безглузде вбивство п’яним народним депутатом людини, єдина вина якої лиш в тому, що вона просто йшла по дорозі? Певно, що їх важко не тільки знайти, але й навіть вигадати. Інша справа змінити кваліфікацію дій. Тим більше, що підстави для цього знайти не так і складно, але про це трохи згодом. Іншим позитивним моментом, звичайно ж для екс-нардепа, цього рішення суду є можливість звільнитись з в’язниці значно раніше. Справа в тому, що умисне вбивство є злочином особливо тяжким і право на умовно-дострокове звільнення у особи, яка засуджена за вчинення такого злочину, виникає після відбуття не менше трьох чвертей строку. А от умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого – це вже злочин тяжкий і право на умовно-дострокове звільнення виникає після відбуття двох третин строку. Арифметика дуже проста.
     Звичайно, для того щоб вийти раніше потрібно добре поводитись, сумлінно працювати, дотримуватись режиму утримання в колонії, своєю поведінкою довести, що виправився… У когось є сумніви, що у зовсім небідного та зі зв’язками засудженого особова справа буде ідеальною і він вже зараз сумлінно працює та регулярно перевиконує план відсотків на тридцять? 
      Тепер власне про те, що покладено судом в основу перекваліфікації.
      На превеликий жаль мені не вдалось знайти в Єдиному державному реєстрі судових рішень вирок Лозінському та його спільникам. Чи то я його не знайшов, чи то його там просто немає, але передивися всі вироки Дніпровського районного суду Києва за 20 березня 2011 року та безрезультатно. Відшукав лише ухвали апеляційного суду та суду касаційної інстанції, в яких наводяться частини вироку. 
     Відповідно до вироку суду, а правильність висновків суду першої інстанції в цій частині визнана й апеляційною та касаційною інстанціями, Лозінський рухаючись на автомобілі побачив Валерія Олійника та під’їхав до нього, вийшов з машини та почав безпричинно наносити удари руками та ногами в різні частин тіла. Потерпілий Олійник з метою самооборони та припинення безпричинного побиття дістав револьвер «Альфа-440», калібру 4 мм., без набоїв, який не є вогнепальною зброєю, та кухонний ніж, який не є холодною зброєю. Засуджений вибив револьвер. У цей час потерпілий вирвався та, побоюючись переслідування, дістав із кишені свого одягу стартовий пістолет «Кінг-Стартер», без набоїв, який не є вогнепальною зброєю, та, тримаючи в іншій руці кухонний ніж, став тікати в напрямку лісу. Лозінський підібрав револьвер «Альфа-440» та разом з прокурором району на автомобілі «Нива-Шевроле» поїхав напереріз потерпілому. Після чого дістав з салону машини вогнепальну зброю – гладкоствольну мисливську рушницю «Бенеллі М-1 Супер 90», 12 калібру, яка була заряджена двома набоями, спорядженими картеччю, з відстані не менше ніж 27 метрів умисно здійснив два прицільних постріли в потерпілого, заподіявши останньому вогнепальне поранення правої ноги. Потерпілий, рятуючи своє життя, поповз до лісу. Однак Лозінський сів у машину, наздогнав Олійника та вдарив потерпілого передньою частиною автомобіля в корпус тіла, від якого останній відлетів у кущі, де потім і заховався. Того ж дня о 21 год. 15 хв. потерпілий помер по дорозі до лікувальної установи.
      В своїй ухвалі вищий спецсуд зазначив, що визнаючи засудженого винним в умисному вбивстві з хуліганських спонукань, як видно з мотивувальної частини вироку, суд виходив у першу чергу зі знаряддя злочину, кількості та локалізації виявлених на трупі потерпілого тяжких тілесних ушкоджень, які потягли за собою смерть потерпілого. Але, на думку колегії суддів, одні тільки ці обставини не свідчать про наявність умислу саме на вбивство. Зокрема, поза увагою суду залишилось те, що екс-нардеп, будучи досвідченим мисливцем ( як встановив орган досудового слідства), з незначної віддалі з двох пострілів ( прицільних – за версією слідства) – в першому випадку схибив, а в другому – влучив лише в нижню частину ноги. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що саме Лозінський викликав правоохоронців і медичних працівників як для фізичного затримання потерпілого, так і надання йому медичної допомоги. Також, на думку колегії суддів, судом не достатньо враховано поведінку самого потерпілого та наявність у нього пістолетів і ножа. І тут я з судом згоден повністю. Згоден з кожним словом та кожним висновком. Але лише за умови, якщо не звертати уваги на деякі протиріччя. Зовсім незначні. 
      Досвідчений мисливець Лозінський, як це достовірно встановлено, перед описаними вище подіями вживав алкоголь. Чи не могло це вплинути на влучність пострілів? І чи не усвідомлював досвідчений мисливець які рани будуть нанесені потерпілому при пострілі картеччю? Ладно, припустимо, що стріляв він загиблому саме по ногам і не хотів його вбивати. Але навіщо наздоганяти його на автомобілі та збивати? В ухвалі апеляційного суду міститься посилання на ряд висновків судово-медичних експертиз. Відповідно до них смерть потерпілого настала в результаті численних вогнепальних поранень нижніх кінцівок з ушкодженням кісток гомілки, які характерні для дії осипу дробу при пострілі з гладкоствольної мисливської вогнепальної зброї з неблизької дистанції, з ушкодженням кровоносних судин середнього і дрібного калібру, ускладнених гострою крововтратою. Також зазначено про неможливість при ушкодженні кісток правої гомілки переміщення шляхом звичайної ходи, бігу, стрибків, а лише іншим способом, в тому числі, на колінах, навпочіпки, повзком, про те, що по мірі наростання зовнішньої кровотечі та розвитку шокової реакції, здібність постраждалого до будь – яких активних дій згасала, про відсутність в крові потерпілого етилового спирту. Тобто виходить, що потерпілий просто фізично не міг рухатись в положенні крокуючи та так швидко, що була необхідність наздоганяти його на автомобілі. При цьому він стікав кров’ю та поступово втрачав здатність рухатись взагалі. Саме з цієї причини і удар автомобілем прийшовся саме в корпус потерпілого. Коли людина на автомобілі цілеспрямовано здійснює наїзд на іншу нею ж вже поранену людину, яка навіть на ногах не стоїть, то це жодним чином не свідчить про умисел на вбивство? Рухаємось далі. Від удару потерпілий відлетів в кущі і там сховався. А що ж робив його переслідувач, крім того, що викликав міліцію та медиків? Чи підходив він до потерпілого та перевіряв його стан? Чи може не підходив, бо боявся збройного опору? На ці питання немає відповідей в жодному судовому рішенні. То може він і викликав міліцію та швидку, бо був впевнений в смерті потерпілого? 
      Тепер про поведінку потерпілого та наявність у нього пістолетів і ножа. 
      Важко навіть знайти слова, щоб просто описати своє нерозуміння того, як людина, що просто йде в своїх справах може спровокувати своє вбивство. Ну не розумію я цього. Чи може тому бідному Олійнику потрібно було не тікати, а стати на коліна та попросити вбити себе? Чи що мається на увазі? Якщо те, що він дістав револьвер, то дістав він його в процесі побиття і не для нападу, а захисту. Так само й з тим стартовим пістолетом. То що ж враховувати?
       В ухвалі колегія суддів касаційної інстанції посилається на показання ще одного поплічника Лозінського – колишнього начальника міліції району. Той заявляє, що потерпілий Олійник здійснював постріли з наявної в нього зброї. Суд визнав ці показання об’єктивними. Але в ухвалі апеляційного суду є посилання на висновки медико-криміналістичних експертиз, які свідчать про те, що потерпілий пострілів не здійснював. Отже, знову протиріччя. 
      А чи була у Валерія Олійника зброя взагалі? Чи правда, що трохи дивакуватий селянин носив з собою два, хай і не бойові, пістолети? Я думаю, що на ці питання ми могли б знати відповідь, якби справа з самого початку розслідувалась добросовісно. Та згадайте як все було: які прес-конференції влаштовував Лозінський, що казали тодішній прокурор області, міністр внутрішніх справ Луценко, депутати-заступники Кожемякін та Турчинов… Орденоносцем-героєм міг би зараз тодішній депутат бути. Добре, що хоч цього не сталось. Але от часу на фальсифікацію доказів вистачало з головою. То може саме з цієї причини і зброя у вбитого з’явилась?  
      І ще одне: він же довго ховався, а потім сам здався. Просто взяв та прийшов в прокуратуру з паспортом і близько двох годин чекав слідчого.

Теґи: , , , , , , ,  

Залишити коментар

Подтвердите, что Вы не бот — выберите самый большой кружок: