Докази: критерій недопустимості

Кримінальний процесуальний кодекс України чітко визначає, які докази визнаються допустимими. Разом з тим, існує певна невизначеність щодо недопустимості доказів. Так, відповідно до приписів статті 87 цього Кодексу, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Вказана норма визначає, що є такими істотними порушеннями, та передбачає конкретні випадки недопустимості окремих доказів. На практиці нерідко доводиться зустрічатись з тим, що під час дослідження доказів і намагань звернути увагу на їх недопустимість, суд пропонує або й вимагає від сторони захисту чітких посилань на приписи саме статті 87 Кримінального процесуального кодексу України. Та чи лише у випадках, що передбачені цією статтею докази є недопустимими?

Пропоную розглянути конкретну ситуацію з практики.

Кримінальне провадження по майновому злочину і для визначення суми збитків слідчий в січні поточного року призначає товарознавчу експертизу. Своєю постановою він визнає певну фізичну особу ХХХ експертом і доручає їй проведення експертизи. Ця особа складає висновок в якому на початку називає себе «фахівцем-оцінювачем», а підписує його як «експерт по провадженню».

У сторони захисту до цього «висновку експерта» виникає ряд зауважень, які полягають в наступному.

Згідно з положеннями частини 1 статті 69 Кримінального процесуального кодексу України експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України “Про судову експертизу” на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про судову експертизу», в редакції що діяла на момент призначення і проведення експертизи та діє зараз, судово-експертну   діяльність   у  кримінальному  провадженні здійснюють  державні спеціалізовані установи, а в інших випадках – також  судові  експерти, які не є працівниками зазначених установ, та  інші  фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи  судових   експертиз   Міністерства юстиції України;

науково-дослідні установи  судових експертиз,  судово-медичні та судово-психіатричні  установи  Міністерства  охорони  здоров’я України;

експертні служби   Міністерства   внутрішніх  справ  України, Міністерства оборони УкраїниСлужби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

ХХХ не є ні державною спеціалізованою установою, ні працівником такої установи, ні, навіть, атестованим судовим експертом.

Як це видно з печатки на так званому висновку експерта, ХХХ є суб’єктом підприємницької діяльності-фізичною особою. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності вказаної особи є:

82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.,

56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування,

56.21 Постачання готових страв для подій.

Вказані види діяльності не мають нічого спільного з діяльністю судового експерта.

Відповідно до приписів статті 9  Закону України «Про судову експертизу»  атестовані відповідно  до  цього   Закону   судові   експерти включаються  до  державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

За даними електронної бази Реєстру атестованих судових експертів ХХХ у ньому не значиться.

Чи порушено за таких обставин слідчим вимоги Кримінального процесуального кодексу України при призначенні експертизи? Чи порушено вимоги закону так званим експертом? Так, порушено, оскільки слідчий не міг доручити проведення експертизи вказаній особі, а вона не наділена повноваженнями щодо її проведення.

Чи підпадають ці порушення під критерії, визначені статтею 87 Кримінального процесуального кодексу України? Навряд.

Статтею 94 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що докази оцінюються з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Даний висновок має підтвердити розмір заподіяних збитків кримінальним правопорушенням. Отже, він є належним доказом. Про недостовірність такого доказу теж говорити не доводиться, оскільки висновок складався на підставі матеріалів кримінального провадження до яких зауважень немає. То як тоді суд може відкинути такий доказ і не посилатись а нього у вироку? На мою думку,  лише з причин його недопустимості. І критерій допустимості лише один – це отримання доказу у порядку, що встановлений Кримінальним процесуальним кодексом України (стаття 86). І не має значення чи пов’язане недотримання порядку отримання доказу з істотним порушенням прав і свобод людини чи ні. Адже, і проведення обшуку без понятих, і пред’явлення для впізнання в наручниках – формально не є таким порушенням.

Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,  

Залишити коментар

Подтвердите, что Вы не бот — выберите самый большой кружок: