Ініціатива чи упередженість?

Продовження строку тримання під вартою завжди було і залишається для адвокатів гострою та, навіть, болючою темою. Адже не є секретом, що слідчі судді та суди не приділяють належної уваги обґрунтованості клопотань сторони обвинувачення, а вирішальне значення, як правило, має тяжкість інкримінованого злочину. Та якщо під час досудового слідства Кримінальний процесуальний кодекс чітко передбачає звернення з клопотаннями про продовження строку тримання під вартою до слідчого судді, то після направлення обвинувального акту до суду він наділений правом вирішити ці питання і без клопотань сторін як під час підготовчого засідання, так і під час судового розгляду.

Величезним позитивним проривом є прийняття Конституційним Судом України 23 листопада 2017 року рішення в справі № 1-28/2017, яким визнано неконституційним положення третього речення частини 3 статті 315 Кримінального процесуального кодексу України. Воно дозволяло судам в підготовчому судовому засіданні вирішити питання продовження строку тримання під вартою буквально в «автоматичному режимі». В якості прикладу наведу уривок з ухвали суду про повернення обвинувального акта прокурору. Одразу зазначу, що питання запобіжного заходу в судовому засіданні не обговорювалось взагалі.

«Відповідно до частини 3 статті 315 Кримінального процесуального кодексу України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.

Відповідно до ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 23 червня 2016 року строк тримання під вартою обвинуваченим закінчується о 16 годині 50 хвилин 21 серпня 2016 року, у суду відсутні законні підстави для зміни запобіжного заходу обвинуваченим».

Як бачите, суд не згадав в ухвалі про «відсутність законних підстав» діяти всупереч вимогам закону та незаконно позбавляти людей свободи, але подібних рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень ви можете знайти чимало. Тож тепер маємо надію, що подібних рішень не буде. Та не 315-та єдина…

Незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Це вже частина 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України. І знову ніяких клопотань. Знову суд має сам проявляти ініціативу. Вибачте, але як же це узгоджується з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та загальними засадами кримінального провадження?

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків (стаття 22 Кримінального процесуального кодексу України).

То якщо з наближенням закінчення строку тримання під вартою суд без клопотання прокурора сам піднімає питання його продовження – чи не стає він на сторону прокурора? Скажу більше, у мене в практиці нещодавно був випадок, коли суд підняв це питання за 23 дні до закінчення строку і продовжив його не вдаючись до обґрунтувань.

Відповідь на це питання ми знайдемо в мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України, яке вже згадувалось вище:

Конституційний Суд України вважає, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 Кодексу, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора) ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади.

І справа, як ми бачимо, зовсім не в тому, ініціює це питання суд в підготовчому засіданні чи вже на стадії судового розгляду. Справа виключно в ініціативі, яка є ознакою зайняття суддею сторони обвинувачення. Тому прокурор має обстоювати свою позицію, захисник свою, а суд приймати об’єктивні та неупереджені рішення, але аж ніяк не сам ініціювати їх прийняття.

Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,  

Залишити коментар

Подтвердите, что Вы не бот — выберите самый большой кружок: