Фінансовий лізинг: визнання договору недійсним

Скрутні часи завжди є досить плідними для «заробітків» різних шахраїв. Одні з них працюють по-дрібному, а от інші дуже добре розуміють силу людського бажання отримати багато і за малі гроші, яке затьмарює розум. Тому другі розгортають цілі мережі: з офісами, комп’ютерами, паперами і приємними працівницями з кавою. Одним з таких «бізнесових рішень» є послуга фінансового лізингу фізичним особам. Предмет лізингу не має особливого значення: споживач послуги не отримує нічого, а головною метою є отримання платежу за укладення самого договору.

То як же діяти і на яке законодавство спиратись, якщо неприємність вже трапилась і необхідно вживати заходів до повернення грошей?

Одним з шляхів вирішення ситуації є визнання договору недійсним в судовому порядку. При цьому варто звернути увагу на ряд моментів.

В подібних випадках у договорах лізингу ті кошти, які привласнюються аферистами називаються по-різному: плата за консультаційні послуги, комісія за організацію договору і тому подібне.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено,  що лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю  за  отримане  у  лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші  витрати  лізингодавця,  що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Як ми бачимо, різні комісії, плати за консультації і тому подібне до лізингових платежів не відноситься. Не зважаючи на це, подібні платежі не тільки передбачаються договорами, але й вказується, що тільки після їх сплати лізингоодержувач (споживач) може вносити власне лізингові платежі. Також окремо прописується пункт про відсутність права вимоги повернення сплачених коштів у випадку розірвання договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно пунктів 17 та 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»:

послуга – діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;

споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Отже, на описані правовідносини розповсюджується дія вказаного Закону.

Відповідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з приписами частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Пунктами 4 та 7 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до несправедливих умов договору віднесено:

надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору;

надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника).

Відповідно до частин 5 та 6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»,  якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення договору, що стосуються сплати коштів за, власне, його укладення – є несправедливими. В зв’язку з тим, що визнання недійсним положення про такі платежі тягне за собою зміну інших положень договору, то він може бути визнаний недійсним у цілому.

Також в даному випадку слід звернути увагу і на питання сплати судового збору.

Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав (частина 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Будьте пильними та бережіть ваші гроші. І пам’ятайте, що своєчасне звернення до адвоката може вберегти вас від укладення сумнівного договору та фінансових втрат.

Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,  

Залишити коментар

Подтвердите, что Вы не бот — выберите самый большой кружок: